ОЙ    КАРПАТИ   МОЇ    МИЛІ

 Ой піду я у ті гори на високі кручі,

Де сніг білий, де Карпати, де ліси могучі.

Де Черемош в’ється дзвінко, де Косів, де Кути,

Де Вижниця притаїлась, щоб було все чути.

Щоб почула звук трембіти, голос водограю,

Ой Карпати мої милі, як я вас кохаю.

Моє серце б’ється дзвінко чути на всі гори,

 Як з вершини я погляну на рідні простори.

Та й полечу понад краєм, понад міста й села

І у серцях відізвуся, як пісня весела.

Заповідь Божа про любов

 Один законник, спокушаючи  Ісуса  Христа, запитав Його: "Учителю, яка заповідь найбільша в законі?" Iсус  сказав йому: "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, i всією душею твоєю, i всією думкою твоєю (Втор. 6, 5). Це є перша i  найбільша  заповiдь. Друга ж подiбна до неї: люби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19, 18). На цих двох заповiдях утверджується весь Закон i Пророки" (Мф. 22, 36-40).

 Любов - це основа, на якій стоїть весь світ, створений Господом. Якби ми могли пiзнавати тайни Божi, ми всi зрозумiли б, що свiт Бог створив з любовi до людей, щоб люди насолоджувалися його красою, славили свого творця i, живучи серед собi подiбних в любовi, блаженствували й радiли.

 Любов має таку здатнiсть, що вона не може замикатися сама в собi. Бог є любов. Ми не можемо знати внутрiшнього  життя Пресвятої Тройцi. Але Господь Iсус Христос вiдкрив нам, що мiж Отцем, Сином i Святим Духом iснує любов. Вiн сказав, що Отець любить Сина, а Син любить Отця. Любов Божественна не замикається сама в собi. Вона вилилася на творіння  i, насамперед, на  ангелiв  i людей.

Кожна людина повинна любити Бога, - любити не тiльки iз вдячностi, але головним чином тому, що в  любовi   до Бога полягає сутнiсть життя всiх розумних iстот. Ось чому Iсус Христос сказав, що любов до Бога - це перша i найбiльша, а значить, i найважливiша заповiдь.

З любовi до людини Бог не тiльки створив свiт, але i спас людей вiд грiха i смертi. "Бо так полюбив Бог свiт, що вiддав i Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вiрує в Нього, не загинув, але мав життя вiчне" (Iн. 3, 16), - сказав Сам Спаситель. З любовi до людини Господь Бог послав на землю Свого Сина, щоб Вiн подвигом Своєї любовi до людей, Своїм життям, Своїми хресними стражданнями, Воскресiнням i славним Вознесінням на небо звершив наше спасання; i в ім’я голгофської жертви дарував кожному грішнику, що кається, прощення гріхів i життя вічне. В цьому полягає безмірна любов Божа до нас.

Ап. Павло, говорячи про велич Божої любови до нас, сказав, що Господь полюбив нас тодi, коли ми були грiшниками, а не тодi, коли стаємо праведниками i святими.

У вiдповiдь на цю любов Бога люди, якi увiрували в Христа Спасителя, вiдгукнулися вогнем своєї любовi до Бога. Якою любов'ю палали серця апостолiв, мученикiв, подвижникiв i всiх угодникiв Божих, всiх правдивих християн вiд початку Церкви Христової i донинi! Безмежна любов Божа пробуджувала в їхнiх серцях подячну синiвську i дочiрню зворотну любов. Кожен iз нас повинен любити Бога iз вдячностi, що Вiн створив нас, дарував нам життя i спас нас вiд грiха i смертi.

Друга заповiдь Божа: любити ближнього, як самого себе. Ця заповiдь подiбна до першої, але не рiвна їй. Чому? Тому що Бог є джерелом життя i любовi. Вiн дарує нам не тiльки життя, але й любов. Любов є дар Божий, i його треба берегти й постiйно, як каже ап. Павло, "пiдiгрiвати". Любов треба берегти. Люди часто втрачають любов, i втрачають тому, що не шанують.

 Любов - це велика сила. Недаремно кажуть, що вона сильнiша за смерть. I це правда! Мученики вiддавали своє життя з любовi до Христа. Люди вiддають своє життя не тiльки iз любовi до Бога, але й з любовi до ближнiх. Недаремно Господь сказав: "Немає бiльше вiд тiєї любовi, як хто душу свою покладе за друзiв своїх" (Iн. 15, 13). Люди, якi мають любов, є блаженними уже тут, на землi; вони скуштували початок того, про що говорить ап. Павло, коли був пiднесений до третього неба i вiдчув таке, що не можна переказати (2 Кор. 12, 4).

 Любов у земному життi - це не тiльки блаженство, а точнiше, не стiльки блаженство! Описуючи якостi любовi, ап. Павло говорить: "Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, не радiє з неправди, а радiє iстинi; усе покриває, всьому йме вiру, всього сподiвається, все терпить. Любов нiколи не минає" (1 Кор. 13, 4-8).

 Любов до ближнiх є основою суспiльного i сiмейного життя. Це - прописна iстина. Чому в суспiльному життi ми часто страждаємо? Тому що у людей немає любовi одне до одного. Люди не виконують заповiдь Божу про любов до ближнiх i тим самим порушують встановлений Богом закон духовного життя. Бiльшiсть людей стали егоїстами, бо дбають тiльки про себе i своє благополуччя. Цi люди не мають нi щастя, нi тим бiльше блаженства, бо вони не мають в душi любовi до ближнiх. А сенс життя, як ми уже знаємо, полягає в любовi. Блаженною може бути бiдна людина, але з любов'ю у серцi. I навпаки, багатий без любовi до людей - не має щастя на землi.

Любов є основою сiмейного життя. Мiцною i щасливою може бути лише та сiм'я, яка будується на любовi мiж чоловiком i жiнкою, мiж дiтьми i батьками. Чому в наш час iснує дуже багато розлучень; дiти часто виховуються без батька, а то i без матерi? Нема любовi!

Часто шлюби утворюються не на правдивiй любовi, а на плотськiй, тобто на основi тiлесних почуттiв, а не духовних. Молодi люди намагаються показати свої тiлеснi якостi i не дбають про духовну красу. Любов вiчна, а все тiлесне тимчасове. Воно швидко минає. Молодi люди, не маючи мiцної духовної основи, тобто справжньої любовi, вступаючи в шлюб, дуже швидко розлучаються. А якби вони мали любов, яка довготерпить, не шукає свого, не замишляє зла, їхнiй шлюб був би мiцним. Нiкому не треба забувати, що любов на землi поєднана з стражданнями. Чому пiд час вiнчання нареченим дають пити iз однiєї чашi вино? Тому, що вони цим обрядом свiдчать, що впродовж усього життя будуть пити iз однiєї чашi радiсть i страждання. Вступаючи в шлюб, молодi часто помилково думають, що їх очiкують лише насолоди, щастя, а про страждання забувають.

В земному життi Христа Спасителя Його любов до людей була поєднана з стражданнями. Якщо Христова любов поєднувалася з стражданнями, то i наша любов має пройти той же шлях.

 Наша любов проходить випробування на землi. Справжня любов здатна пройти цi випробування, а плотська любов не може бути довговiчною. Вона з часом засихає.

Будемо просити у Господа нашого Iсуса Христа, щоб Вiн змiцнив у наших серцях вiру i дарував нам любов. Тiльки за допомогою благодатi Божої ми можемо виконувати заповiдь Господню про любов до Бога i ближнiх. Вiн дав нам цi заповiдi, Вiн може дати нам i силу виконувати їх. Без Бога це неможливо, а з Богом все можливо. Йому слава на вiки вiкiв.

А що ж таке любов?  Кохання?

Любов… про любов вже складено чимало віршів, саг і пісень. Що ж можна сказати нового про це почуття? Про любов писали із древніх епох, пишуть і сьогодні. Раніше писали, що любов - це почуття від Бога, а сьогодні в модних журналах-таблоїдах можна побачити статті в яких можна прочитати про любов, як про хімічний процес, ефект якого поступово проходить. У наші дні в любов вірять усе менше й менше людей. І це страшно! В банальній фразі “Любов врятує світ” щось є!

Випробувавши любов, людина хоче поділитися своїм щастям зі всіма, з кожним ближнім. Людина виливає щастя, бажання жити й творити! У цьому порятунок людства, яке застрягло у війнах,  убивствах, у любові. Але що є любов? Чи можемо ми дати визначення такому почуттю, як любов? Чи можемо ми сказати, що любов - це почуття, що виникло між двома людьми? А причина такого сильного почуття до ніколи незнайомої людини? Звідки воно? Від Бога? Природа, що допомагає зближенню людей для продовження роду людського? Питання, питання, питання…і тільки думки людей, що випробували або вважають, що вони випробували її. А ще існує закоханість, захопленість, симпатія.

Любов - це… В епіграф цієї статті винесені кілька висловлень відомих людей цієї планети, цитати з фільму. Прочитавши їх, ви можете самі дати визначення любові. І напевно воно буде вірним. Тому що любов індивідуальна й щораз унікальна. Ця ваша любов і ваше розуміння цього почуття. Але є кілька ознак цього почуття: якщо згодом ваше почуття вгасає, це напевно не любов, тому що любов тільки міцніє згодом! Якщо ви готові випробувати все те, що випробовує ваша кохана людина, це щире почуття! Якщо ви готові жертвувати всім тим, чим володієте, то це щира любов!

Але усвідомити це може лише той, хто випробував це почуття! Почуття за назвою любов! Так що кохайте і будьте коханими!

Що таке любов? Можна навести багато варіантів її визначення, однак вони будуть неповними! Любов багатогранна, кожен її відчуває та переживає по-своєму. Одне точно - це непередаване почуття, яке обов'язково треба пережити. Притчі про любов, сподіваємося, подарують вам приємні моменти.

Притчі про любов

Закохані дівчина і юнак довго йшли один до одного, і от нарешті настала мить, коли юнак повинен був уперше переступити поріг кімнати, де жила дівчина. Він постукав у двері. Вона запитала: "Хто там?". Він відповів: "Це я". І вона не впустила його. Він прийшов наступної ночі і знову постукав. "Хто там?" - запитала вона. "Це я", - відповів він. І вона знову не впустила його. Цілий день юнак мучився, не знаючи, що робити, міркував, радився з мудрецями... І от нарешті прийшла третя ніч. Знову він постукав, і знову вона запитала: "Хто?" Юнак відповів: "Це... ти". І тоді вона впустила його до себе.

Три сестри

Жили-були три сестри. Одна була лінивою-прелінивою. Друга - злою-презлою. А третя - і розумниця, і красуня, і рукодільниця. Якось вранці зупинився віз біля їхніх воріт. Сестри вийшли подивитися, хто приїхав. На возі сиділа літня незнайома жінка.

- Хто ти? - запитали вони.

- Я - Доля. Прийшов час виходити вам заміж.

Посадила їх Доля на віз і повезла видавати заміж. Заїхали вони в перше село. Бачать - у полі хлопець оре і все йому вдається. Потрібно щось полагодити чи побудувати - всі до нього насамперед біжать.

- Оцей твій, - каже Доля першій із сестер. Висадили її та й поїхали далі.

Заїхали в наступне село. Там хлопець живе такий, що нікому в допомозі не відмовить. Нарадуватися на нього люди не можуть, такий молодець.

- Оцей твій, - каже Доля другій сестрі. Висадили її та й поїхали далі.

Заїхали в інше село. Біля останнього будинку у бруді біля найстарішої руїни лежить п'яний. Зупинила Доля віз і каже:

- Цей твій.

- Та навіщо він мені?! Я ж і добра, і гарна, і рукодільниця. А ти мені такого нареченого даєш! От сестрам яких знайшла, що, іншого для мене немає?!

- Інші є, - відповіла Доля і, зітхнувши, додала: - Але цей без тебе пропаде!

Сльозинки

Дві сльозинки скотилися з її прекрасних очей - великих і ніжних. Незабаром до них приєдналися ще кілька. Тихо стікаючи по її щоці, вони нечутно перемовлялися:

- Що з нею?

- Вона плаче, - авторитетно сказала найстарша.

- А як це? Чому? Через що? - загаласували інші.

Старша сльозинка трохи задумалась, але відповіла:

- Ну, напевно, їй сумно... або, навпаки, дуже радісно...

Молодша, найменша і нетямуща, тоненьким голоском запитала:

- А хіба це весело - плакати?

Старша сльозинка поблажливо посміхнулася:

- Ну, звичайно, ні, дурненька!

Маленька здивовано сказала:

- От дивно, навіщо ж тоді це робити? От я люблю веселитися! - із цими словами вона швидко втекла зі щоки, залишивши тільки легкий слід.

Інші, дійшовши до середини, зупинилися побалакати:

- Це маля ще не розуміє, що без сліз немає глибини почуттів...

Вона посміхнулася і спробувала витерти всі сльози.

- Коханий, нарешті ти повернувся! Я так довго тебе чекала!

Хлопець у військовій формі запитав, цілуючи її очі:

- Тоді чому ж ти плачеш?

- Від щастя...

Гра в піжмурки

Розповідають, що одного разу зібралися в одному куточку Землі разом усі людські риси. Коли Нудьга позіхнула вже втретє, Божевілля запропонувало:

- А давайте грати в піжмурки!?

Інтрига підняла брову:

- Піжмурки? Що це за гра?

І Божевілля пояснило, що один із них, наприклад, воно, водить - закриває очі, рахує до мільйона, у той час як інші ховаються. Той, хто буде знайдений останнім, буде водити наступного разу і так далі.

Ентузіазм затанцював із Ейфорією, Радість так стрибала, що переконала Сумніви, от тільки Апатія, яку нічого й ніколи не цікавило, відмовилася брати участь у грі. Правда зволіла не ховатися, тому що зрештою її завжди знаходять, Гордість сказала, що це зовсім дурна гра (її нічого, крім неї самої, не хвилювало), Боягузтву дуже не хотілося ризикувати.

- Раз, два, три,... - почало рахунок Божевілля.

Першою сховалася Лінь за найближчим каменем на дорозі. Віра піднялася на небеса, а Заздрість сховалася в тіні Тріумфу, який власними силами умудрився піднятися на верхівку найвищого дерева. Шляхетність дуже довго не могла сховатися, бо кожне місце, яке вона знаходила, здавалося ідеальним для друзів: кришталево чисте озеро - для Краси, ущелина дерева - для Страху, крило метелика - для Хтивості, подув вітерцю - для Волі. Вона замаскувалася в променях Сонця. Егоїзм, навпаки, знайшов тільки для себе тепле і затишне місце. Неправда сховалась у глибині океану (а насправді у веселці). Пристрасть і Бажання затаїлися в жерлі вулкану, а Гнів - у його спопеляючому вогні. Безпам'ятність, навіть не пам'ятаю, де вона сховалася, але це не має значення.

Коли Божевілля дорахувало до 999999, Любов усе ще шукала, де б їй сховатися, але все вже було зайнято. Аж раптом вона побачила чудовий трояндовий кущ і вирішила заховатися серед його квітів.

- Мільйон, - порахувало Божевілля і почало шукати.

Першим воно, звичайно ж, знайшло Лінь. Потім почуло, як Віра сперечається з Богом, а про Пристрасть і Бажання воно довідалося з того, як тремтить вулкан, і відразу побачило Гнів, який виривається з його жерла! Потім Божевілля помітило Заздрість і здогадалося, де ховається Тріумф. Егоїзм і шукати не треба було, бо місцем, де він ховався, виявився вулик бджіл, які вирішили вигнати непрошеного гостя. У пошуках Божевілля підійшло напитися до струмка і побачило Красу. Сумнів сидів біля паркана, вирішуючи, з якого ж боку йому сховатися. Отже, всі були знайдені: Талант - у свіжій соковитій траві, Сум - у темній печері, Неправда - у веселці (якщо чесно, то вона ховалася на дні океану). От тільки Любов знайти не могло.

Божевілля шукало за кожним деревом, у кожному струмочку, на вершині кожної гори, і нарешті вирішило подивитися в трояндових кущах і, коли розсувало гілки, почуло крик. Гострі шипи троянд поранили Любові очі. Божевілля не знало, що й робити, почало вибачатися, плакало, молило, просило прощення і, щоб спокутувати свою провину пообіцяло Любові стати її поводирем. І от із тих пір, коли вперше на Землі грали в піжмурки, Любов сліпа і Божевілля водить її за руку.

Всепрощення

- Ох, Любов! Я так мрію бути такою ж, як і ти! - захоплено повторювала Закоханість. - Ти набагато сильніша за мене.

- А ти знаєш, у чому моя сила? - запитала Любов, задумливо киваючи головою.

- Тому, що ти важливіша для людей.

- Ні, моя дорога, зовсім не тому, - зітхнула Любов і погладила Закоханість по голові. - Я вмію прощати, от що робить мене такою.

- Ти можеш простити Зрадництво?

- Так, можу, тому що Зрадництво часто йде від незнання, а не від злого наміру.

- Ти можеш простити Зраду?

- Так, і Зраду теж, тому що, зрадивши й повернувшись, людина одержує можливість порівняти і вибрати краще.

- Ти можеш простити Неправду?

- Неправда - це менша з бід, тому що часто буває від безвихідності, усвідомлення власної провини, або через небажання робити боляче, а це позитивний показник.

- Я так не думаю, бувають же просто брехливі люди!!!

- Звичайно, бувають, але вони не мають і найменшого відношення до мене, тому що не вміють любити.

- А що ще ти можеш простити?

- Я можу простити Злість, тому що вона короткочасна. Можу простити Різкість, тому що вона часто буває супутницею Прикрості, а Прикрість неможливо вгадати й проконтролювати, тому що кожний засмучується по-своєму.

- А ще?

- Ще можу простити Образу - старшу сестру Прикрості, тому що вони часто випливають одна з іншої. Я можу простити Розчарування, тому що за ним часто йде Страждання, а Страждання очищає.

- Ох, Любов! Ти дійсно дивна! Ти можеш простити все-все, а я при першому ж випробуванні гасну, як сірник! Я так заздрю тобі!!!

- І тут ти помиляєшся, маленька. Ніхто не може прощати все-все. Навіть Любов.

- Але ж ти тільки-но розповідала мені зовсім інше!

- Ні, те, про що я говорила, я справді можу прощати і прощаю нескінченно. Але є на світі те, чого не може простити навіть Любов. Тому що це вбиває почуття, роз'їдає душу, веде до Туги й Руйнування. Це завдає такого болю, що навіть велике диво не може вилікувати її. Це отруює життя навколишніх і змушує йти в себе. Це ранить сильніше ніж Зрада й Зрадництво й зачіпає гірше за Неправду й Образу. Ти зрозумієш це, коли зіштовхнешся з нею сама. Запам'ятай, Закоханосте, найстрашніший ворог почуттів - Байдужість. Тому що від неї немає ліків.

 Люби правильно

Колись на світі жив юнак. Він був такий прекрасний, що його покохала сама богиня Любові. І не просто покохала, а через любов спустилася на землю, щоб бути його дружиною, ділити прикрощі й радощі, і у всьому належати лише йому.

Ішли роки. Тепер уже чоловік дуже любив свою дружину, але був глибоко нещасливий і настільки, що вирішив піти від неї. Він прийшов до своєї смертної дружини, а насправді богині Любові, і сказав:

- Люба моя! Я оженився на тобі з кохання. І всі ці роки лише ця любов рятувала мене у всій глибині нещастя нашого шлюбу. Не знаю, у чому справа, але мені дуже погано з тобою, тому я йду.

Дружина йому посміхнулась і сказала:

- Любий мій! Усе так, як ти сказав. Але, перш ніж підеш, ти повинен знати: я не просто смертна жінка, а сама богиня Любові. А це означає, що якщо любити мене правильно, то я стану саме такою, як потрібно люблячому чоловіку.

- Невже я не любив тебе? - здивувався чоловік.  І невже в ті хвилини, коли любов залишала мене, я не бажав гаряче любити тебе вічно? Що означають твої слова?

- Любий мій! Усе так, як ти сказав. Але любити правильно означає знати, чого тобі самому треба.

Любов на відстані 

Що може бути гірше, ніж любов на відстані? І в той же час, як прекрасно, що є десь людина, що чекає й любить. Але чи не так все безхмарно в цій любові? Цілком можливо, що ми тільки створили ілюзію любові самі, щоб не почувати себе самотніми. Любов на відстані теж буває різною: спілкування через Інтернет, переписка, розмови по телефону, рідкі, але все-таки зустрічі.

Спілкування через Інтернет

Досвід показує, що на сайти знайомств люди звертаються з кількох причин у вигляді цілей знайомства: романтичних, сексуальних, для переписки, серйозних і т.д. Споконвічно, залучає інтерес, очікування нової пригоди або конкретна мета завести собі друга. Ті, хто приходить задовольнити цікавість, швидко досягають мети й зникають. Завсідниками сайту знайомств залишаються люди, що віддають перевагу спілкуванню у віртуальному світі над спілкуванням у світі реальному, повсякденному.

Здавалося б, віртуальне спілкування могло б їм допомогти, але воно тільки збільшує скритність людини, що забуває взагалі, що таке життя і як спілкуватися з людьми в повсякденному світі. Для них не стільки важливо знайти партнера, щоб потім продовжити з ним зустрічатися “реально”, скільки сама “тусовка”, спілкування з новими людьми через Інтернет. І треба сказати, що цю мету вони реалізують повністю, тому що саме тут можна зустріти людину, з якою, можливо, ніколи б не зустрілися у своєму житті, не говорячи вже про міжнародні масштаби знайомств. Перевага спілкування через Інтернет полягає в анонімності, у тому, що вам не обов’язково бути самим собою. Ви можете вибрати для себе будь-яку роль, надягти будь-яку маску й ваш співрозмовник можливо ніколи не дізнається, хто за цією роллю, маскою.


Любов по переписці

У загс або під вінець люди йдуть тому, що хочуть бути разом щохвилини, у радості й у горі, у хворобі й здоров’ї, а не тільки в лічені години свят. І ще тому, що хочуть мати і виховувати своїх дітей.”Дивно… така гарна начебто дівчина і розумна, чому вона увесь час одна? Немає біля неї постійного мужика?!” - говорять люди. А вона відповідає всім, що є в неї наречений, тільки живе в іншому місті, країні, материку… Так, нелегко їй доводиться, адже мало хто вірить у такі відносини, хоча й доводити нікому нічого необов’язково. А когось чіпляє в поїздках - без натяків на відносини флірт, спілкування. І по приїзду додому починається роман: Sms-ки, відверті листи по “електронній пошті”, дзвінки на мобільний… Потім, можливо два варіанти: або зустрінеться хтось цікавіший, можливий новий роман, або все розгориться й запалиться так, що прийдеться подавати заяву в рагс і кому-небудь переїжджати.


Говорять - розлука зближає й зміцнює

Насправді це не так, на відстані люди звикають жити друг без друга, і поступово остигають. Начебто й дружба була, і повага залишилася, але любові не було й не буде, на жаль або на щастя… Він, звичайно, чудова людина; може бути, жили б вони поруч - усе зложилося б у них вдало, але час і відстань беруть своє. Їм немає про що говорити, у них різні інтереси й мети. Але тим, хто вірить - щастя й удачі. На відстані можна придумати що завгодно, як набрехати й що відповісти, а коли в очі дивишся - все зрозуміло без слів. Тим, у кого були такі відносини знайома ситуація, коли місяця три було просто казково, він намагався приїжджати якнайчастіше, але частіше раз у два тижні не виходило, а потім і зовсім раз на місяць, залишалося тільки дзвонити й писати…підсумок, почуття помітно охолонули.

Або - перед від’їздом повторював, що буде чекати вас все життя, нічого твердіше бути не може у світі! Робив неймовірні дурості й подвиги заради вас. А через кілька місяців зовсім і не пише, а якщо й пише, то три рядки раз у півроку. І таке часто трапляється, просто, напевно, когось зустрів, познайомився, закохався. Ви всі розуміли, тому й не настроювалися на вічну любов і його відданість! Хоча бувають й інші приклади: дама познайомилася із чоловіком через Інтернет, усе кинула заради нього й переїхала до нього. Зараз вони одружені вже 3 роки.Комусь краще перебувати на відстані щоб уникнути побутових проблем, які вбивають любов. Хоча природно згодом захочеться більшого…

Любов на відстані є. Але вона трохи кумедної форми. Хтось сказав чудову фразу: “любов на відстані - це захисний механізм від реальних живих контактів, оригінальне прикриття власного страху. Неначебто б і не одна, якщо запитають, чи є в тебе хтось - так, але він зараз у відрядженні, а якщо задуматися - два дні разом, три дні порізно”. Любов на відстані схожа на романтичне сп’яніння, у якому не варто перебувати довго. 

Притча про любов

Жив-був чоловік. І почув він якось: “Бог є Любов!”

І вирішив він піти — Любов шукати-знайти.

І став він дослухатися: що про любов люди розповідають?

* * *

І ось що він почув:

… “Люблю я м’ясо! — один сказав. — Пішов, ягнятко зарізав — підсмажив і став їсти тіло його…”

… “Люблю я полювання ! — сказав другий. Я на льоту в будь-якого птаха вцілю! І звіра будь-якого в хащах знайду, без промаху його уб’ю і шкуру з нього здеру!”

… “А я якраз люблю хутро носити!” — одна красуня каже.

… “А я ще квіти люблю!” — друга додає… І багато квітів вона в букетах у вази розставляє — і дивиться, насолоджуючись, як вони тихенько в’януть, помирають… І про “любов“ її… вони зовсім не знають!... І стали ж символом любові і краси… позбавлені коренів своїх квіти!…

… І мужчина другий розповідає:

“Я жінку свою люблю! Настільки сильна пристрасть моя, що, якщо раптом зрадить мені з іншим вона, — то я її уб’ю!”

… “Я — славу — більше за жінок усіх люблю — так полководець додає. — За слави мить — я все готовий віддати!” І він знаходить для себе ворогів — і військо посилає помирати… Готовий він за миттєвості слави особистої — людські життя відбирати…

… “Я владу люблю! — так імператор каже. — Я сам створюю закони для країни! Слухатися будуть всі моїх бажань. Все буде за велінням моїм: я — помилую або страчу, я — мир можу встановити або почати війну!”

… А ще почув чоловік:

“Ми любимо Бога! За віру нашу ми готові помирати! За віру нашу ми готові убивати!”

* * *

І вжахнувся чоловік тому, що він почув… І вигукнув він: “Але це — не може бути любов’ю!”

Й луною прокотилось в горах: “Це — не любов!...”

І зашепотіли листочки: “Це — не любов!...”

І птахи прокричали: “Це — не любов!...”

І зажурчали річки: “Це — не любов!...”

І океанських хвиль прибій пророкотів: “То — не любов, якої хтось лише собі бажає і проливає кров!...”

І пішов чоловік далі…

* * *

… І побачив він у другій країні дитя добре. І запитав:

“Що любиш ти?”

“Я матінку свою люблю, люблю батька, люблю галявину цю в квітах! І річку цю люблю, і цей ліс! А ще люблю я співати і танцювати, люблю працювати і люблю гратися! Всі навколо радіють любові моїй! І люблять всі мене!”

… Закоханого побачив чоловік і те ж саме у нього запитав. Йому у відповідь закоханий повторив своєї любові слова, які коханій промовляв: “Будь щаслива, кохана моя! Нехай — ти тепер з іншим… Тобі я знову повторю: будь щаслива, кохана моя! Будь — щаслива! Знай: радію я за тебе!”

… Побачив чоловік садок прекрасний, неначе розквітла сама земля! І поле хлібне. І того побачив, хто все це виростив. І у нього запитав: “Що любиш ти?”

Той відповів: “Люблю я землю! І на ній вирощую сади, хліби, квітки — і мені у відповідь дають вони свої плоди, красу і пахощі. Плодами прекрасними смакує той, хто сад вирощував й усім любов зумів подарувати!”

… І йшов він країною, в якій був порядок і спокій. І процвітання бачив він у житті людському.

І у правителя країни запитав:

“Що любиш ти?”

“Люблю країну і всіх її людей! — сказав правитель мудрий. — І голову, принижуючись сам — готовий схилити: щоб для країни зміцнити мир, війну не допустити!”

… І далі йшов цей чоловік — і слухав, і дивився…

І він побачив Майстра Душі, котрий Бога серцем всім любив.

І чоловік тоді у Майстра запитав: “Скажи мені, яка ж ота любов, якої навчає Бог? І як її пізнати? І як любов і не любов зуміти розрізнити?”

І Майстер відповів: “Любов не може бути — в бажанні лиш для себе! То — пристрасті, забаганки, порочнії бажання… Любов — вона основа Світобудови! І ще Любов — то світло у душі!”

І далі Майстер так навчав:

“Вода струмує прозорий свій потік і поїть всіх — так любить Бог!

Земля вирощує і носить на собі усі життя — так любить Бог!

Сіяє сонце і дарує світло всьому і всім — так любить Бог!

Люби і ти — всьому завжди турботу й ніжність ти свою даруй!

Любов, що одаровує — ось світло для душі!

В собі любов зрости — і Бога зможеш відчувати ти!”

Притча про художника

Жив на світі художник, який мав дар бачити і втілювати найпрекрасніше на полотні.

Його уміння побачити Красу — дивувало людей! Люди, котрі жили поряд, дивилися на те ж саме — і не помічали, що воно — прекрасне!… Доти вони цього не помічали, доки не перетворював художник те, що бачили і він, і вони, — в досконалу картину!

Художник був великим Майстром Краси. Він доторкався поглядом душі до того, що бачив, — і зображав прекрасну мить Вічного Буття на своїх полотнах. І тоді — творилося диво: не помічена раніше Краса — ставала явною для кожного, хто дивився на картину художника!

* * *

Якось він взявся за портрет худенької і непримітної дівчини, яку раніше ніхто не вважав красивою. І сама вона також соромилася своєї тендітності і ніжності, свого тонесенького стану — і завжди опускала, ніяковіючи, очі…

“Настільки негарна, худа… — а ти її малювати надумав!...” — казали художнику люди.

Але художник не слухав тих, які так говорили, — і малював. І витонченість, і грація, і ніжний овал обличчя, і глибина ледь-ледь зніяковілих очей — раптом ожили на полотні, створивши прекрасний образ.

І дівчина дивилася, ледь дихаючи: “Не може бути, що це я… Така гарна картина!…”

“Я — лише дзеркало! — з посмішкою художник відповідав. — Тобі я красу душі твою всього лише показав!

Тепер — живи, її від світу не ховаючи!

Ти — як душа — схожа з красою зорі! І ніжністю твоєї любові — ти все, що бачиш, осяй!”

* * *

І жінку від стару побачив — і портрет її став малювати. І дивувалися люди, що в цій старій жінці він знайшов?

А художник — він кожну зморшку на руках її — як літопис писав. І були в літописах тих слова про життя довге і не просте, про доброту і про любов, про дітей, виплеканих душевним піклуванням, про внуків, мудрістю наповнених глибокою… І засяяли промінчики з очей — в них світло струменіло — до тих людей, які навколо зараз і до тих, що нині далеко… Їхнє світло нагадувало річку, яка має своїм витоком сердечну доброту.

І на портреті тому — любов, і мудрість, і спокій — провіщали людям про життя добре, про душу велику! І — в захваті — завмирало багато людей перед картиною тією! І бачили вони суть життя, що було прожите не даремно. І огортала їх любов душі прекрасної — як ніжна вечірня зоря…

Художник так все те відобразив — що у пошані перед старою жінкою схилилися люди…

* * *

Потім художник танцівника малював. І в миттєвості тій, яку він зображав, злилися і танець, і танцівник. І помах руки, і музика, і погляд — тепер звучать на полотні! І той, хто дивиться, — може пережити душею емоції подвійні: як той, хто споглядає полотно, або як той, хто — в танці — Богові гімн Любові співає!

* * *

І малював художник краплинку роси на тонесенькій травинці.

Всього лише… крапелька роси на сонечку блищить. Але ця крапля неначе говорить: “Я — краплинка в безкінечності Любові! І відобразилася сонця краса — в мені! І неначе в дзеркальці моєї любові — тепер сяють світ і краса Землі!”

* * *

І пензлем своїм художник ще одну мить у Вічному Бутті зобразив:

Над морем — сонце розсіяло своє проміння! Й — відбилося у хмарах… І птиць політ — здалеку у рідний край!… І берег моря з золотим піском!… Злилися на полотні одному — творіння Творця і людини! Відкрилася Вічність — в єдиній миттєвості Краси! І душі осявав промінням ранішнього Сонця — Безкінечний Світла Бога Океан! І проявилися у величі краси цієї — Творця її Незримі Риси!

* * *

Чарівним поглядом — художник той був наділений: адже за Творінням — Творця всієї Краси здатний побачити він!

І може людям він дарувати — уміння бачити і любити! 

         Вічні запитання

Що є рушійною силою нашого життя?

Що привело нас у світ?

Що пов’язує людей у цьому світі?

ЛЮБОВ.  – Це єдина відповідь.

Жоден науковий довідник не дасть нам вичерпного визначення Любові, бо Вона за своєю суттю є невичерпною. Любов – вічна цінність, яка не залежить від політичних подій, епохи, моди. Це об’єктивна сутність, яка стоїть понад часом. «…Міцна, як смерть, любов…»(Пісень:8:6), «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому»(1 Ів. 4:16) – сказано в Біблії. Приклад справжньої, найбільшої Любові нам явив Бог, який настільки полюбив людей, що віддав Сина Свого Єдиного за гріхи людства. Ісус Христос навчав: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх»(Ів.15:13). І Господь віддав життя за нас, з Любові до нас.

Але не треба вже зараз іти й навмисне шукати смерті заради ближнього свого, щоб таким учинком щось довести. Ні. Все, що від нас вимагається – смиренно любити Бога і ближнього, вдосконалюючись у своїй Любові. А Господь, якщо на те Його воля, Сам пошле нагоду, щоб ми засвідчили свою Любов.

Любов – це готовність до кінця служити іншій людині в ім’я Христа. Справжня любов там, де на першому місці інтереси того, кого любиш, бо там, де егоїзм – Любові нема.

Світ підсуває нам інші ідеали, цінності, хибні поняття про речі, які суперечать Християнству. Наприклад, у сучасному світі пристрасть, статевий потяг уже розцінюються як любов. Про це кричать, захлинаючись від захоплення, герої популярних серіалів, фільмів, шоу, теле-, поп-, рок- та іншого ґатунку «зірки». І таке поняття любові, вкорінюючись у свідомості молодої людини і диктуючи відповідні вчинки, отруює людську душу, ведучи її до загибелі. Шлюб, і взагалі будь-які стосунки, засновані на пристрасті, приречені на провал. Адже фундаментом міцного шлюбу є жертовна любов.

Ап. Павло так говорить про істинну Любов: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині, усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає…»(1Кор.13:4-8).

Все мине, але у вічності залишиться лише Любов. Людина має вільну волю, тому може обирати: жити тими цінностями, які пропагує сучасна культура, чи провадити життя за законом християнської Любові. Але пам’ятаймо, що всі постанемо на Страшному Суді, де хтось отримає, а хтось – ні перепустку у вічність. Та якщо людина є християнином, то вона вже зробила свій вибір – принесла себе в жертву Любові і протягом усього земного життя день у день розпинатиме себе з пристрастями і похотями, топтатиме свого найбільшого ворога – власну гординю, егоїзм. І немає у християнина іншого шляху життя. Дорога ця важка, терниста, праця над собою – найважча, але й нагорода велика.

Господь дав нам заповідь любити ворогів своїх, бо яка заслуга наша в тому, що ми любимо тих, хто любить нас? Справжній подвиг учинимо тоді, коли щиро любитимемо тих, хто нас кривдить, ображає, зневажає, ненавидить. Часто чуємо закиди, мовляв, християнство – релігія слабких людей, які коряться ворогам. Але спробуйте не гніватись, а любити того, хто вас скривдив, простіть ворога. Це зробити важко, але можливо! І це може зробити людина сильна, аж ніяк не слабка! А сильні ми тоді, коли ми з Христом. Та багато з нас, мабуть, мало любить своїх рідних, друзів, не кажучи вже про ворогів. Тож загляньмо у свою душу, визнаймо свою слабкість і звернімося до Бога, щоб Він навчив нас Любити. Сказано: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе»(Лк.10:27). Легко сказати «я всіх люблю», або «я люблю ближнього», але важко нам, грішним, любити кожну конкретну, окремо взяту людину, бачити в ній Христа і ділами виявляти свою любов. Для того й дається людині життя, щоб навчитися любити Бога і ближнього. І важливо до кінця життя встигнути пізнати справжню Любов. «Якщо я говорю мовами людським й ангельськими, а любові не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі.» (1 Кор. 13:1-

Хибна думка, що любов засліплює нас. Навпаки, вона відкриває нам очі і дає змогу бачити красу.

 ЛЮБОВ

 Любов, це завжди так красиво,

Любов, це завжди так болить,

Любов, витягує всі сили,

Любов…і в грудях щось щемить.

Любов, щаслива і нещасна,

Любов, холодна і палка,

Любов, убога і прекрасна,

Любов, повільна і прудка.

Любов, назавжди і на мить,

Любов, доросла і мала,

Любов, палає і димить,

Любов, як добра так і зла.

Любов, дорога в майбуття,

Любов, як пропасть у минуле,

Любов, наче наше життя,

Любов, як жертвенна загибель.

Любов, як ніжна та троянда,

Любов, як дикі колючки,

Любов, як тихе те признання,

Любов як гостре слово “ні”.

Любов, як мертвий блиск печалі,

Любов, як жар твоїх долонь,

Любов, дві сторони медалі…

Любов, це все таки любов…

Що таке Любов?

Я прийшов до мудреця і запитав у нього: "Що таке любов?" Він сказав: "Нічого".     "Але я знаю, написано безліч книг: вічність, пишуть одні, а інші - що мить. То обпалить вогнем, то розплавить, як сніг. Що таке любов?" - "Це все людина!" І тоді я глянув йому прямо в обличчя: "Як тебе мені зрозуміти? Нічого або все?" Він сказав, посміхнувшись: "Ти сам дав відповідь: нічого або все - середини тут немає!"

Любов чи ні?

Ваше серце скажено б'ється, а подих перехоплює? Це не любов, це потяг.

Вам важко навіть фізично відірватися один від одного? Це не любов, це бажання.

Ви пишаєтеся своїм партнером? Це не любов, це хвастощі.

Ви хочете завжди бути з партнером? Це не любов, це самотність.

Ви з ним (нею), бо так треба? Це не любов, це відданість.

Ви підтримуєте партнера тільки, щоб не скривдити? Це не любов, це жалість.

Ви з партнером заради єдиного поцілунку? Це не любов, це непевність.

Ви належите йому (їй), тому що не можете нічого з цим вдіяти? Це не любов, це сильне захоплення.

Ви прощаєте партнерові всі помилки? Це не любов, це дружба.

Ви щодня повторюєте, що він(вона) єдиний (єдина), про кого ви завжди думаєте? Це не любов, це неправда.

Ви готові віддати все заради нього(неї)? Це не любов, це милосердя.

Ви на більшість питань відповіли "так"? Ох, здається, це все-таки любов...

Коли любов кликатиме вас

Коли любов кликатиме вас – йдіть за нею, хоча шляхи її важкі та круті.

Коли її крила обіймуть вас – не вчиняйте їй спротиву, хоча меч, прихований в її крилах, може поранити вас. І коли вона говорить з вами – вірте їй, хоча її голос може зруйнувати ваші мрії, як північний вітер перетворює сади в пустелю.

Коли любов вдягає корону на вашу голову,  вона й розпинає вас на хресті. Бо ж вона не лише для вашого зростання, але й для підрізання гілок, аби надати форми вашому дереву. Адже вона не лише піднімається до найвищого з вас та пестить ніжні гілки, що дрижать на сонці, але й опускається до самих ваших коренів та струшує їх в обіймах з землею.

Як листя обіймають кукурудзяний початок – вона притисне вас до себе.

І, як початок, вона битиме вас, аби зробити вільними від одежин, залишаючи лише зернята. І як чисті зернята початку, вона товктиме вас до білого борошна, і, як борошно, вона вимішуватиме вас, перетворюючи на м’яке тісто. І тільки тоді піддасть вас священному вогневі, аби ви могли стати священним хлібом на священному пиршестві Бога.

Все це зробить з вами любов, щоби ви змогли дізнатись секрети свого серця і в цьому знанні стати частиною самого Серця Життя. Але якщо, злякавшись, ви шукатимете лише спокою в коханні та насолоди ним, тоді краще для вас відразу приховати свою наготу та піти геть з молотильного току любові, піти геть в світ безчасів’я, де ви сміятиметься, але не всім своїм сміхом, та будете плакати, але не всіма своїми сльозами.

Любов не дає нічого, крім себе самої, і не бере нічого, крім себе самої. Тому любов не володіє нічим, але і нею не можна володіти, бо любові – достатньо лише себе самої.

Коли ви кохаєте, ви не повинні говорити: “Бог знаходиться в моєму серці”, а швидше: “Я знаходжусь в серці Бога”. І не думайте, що ви зможете направляти любов в її потоці, тому що любов, якщо знайде вас гідним – сама спрямує вас.

У любові є одне бажання – здійснити себе. Тому, якщо ви кохаєте, нехай у вашого кохання будуть такі бажання: Розтанути та стати як швидкий струмок, що співає свою мелодію ночі. Пізнати біль безмірної ніжності.

Бути пораненим власним розумінням любові, та стікати кров’ю охоче та з радістю. Прокидатись зранку з окриленим серцем та дякувати за ще один день кохання; Відпочивати в полудень, роздумуючи про безумство кохання; Повертатись додому ввечері з радістю; І засинати з молитвою за свого коханого в серці та піснею вдячності на устах.

Кохайте одне одного, але не перетворюйте любов в ланцюги. Хай краще вона буде хвилюючим морем між берегами ваших душ. Співайте, танцюйте разом та радійте, але нехай кожен з вас буде самотнім, як самотні струни лютні, хоча від них йде одна музика…

Андрій Курков.

«Любов – це те, що приводить до щастя»

- Любов - це те, що приводить до щастя. Це двигун стану щастя, що дає енергію. І це може бути любов до жінки чи до життя. Очікування любові теж дає енергію. Це той піднесений стан, на високих нотах, не затьмарений, світлий, що підтримує людину на верхівці її найкращих, найкомфортніших відчуттів.

Якщо ти любиш так сильно що можеш описати свої почуття,значить твоя любов слабка!

Якщо ти любиш так сильно і не можеш про це сказати... то твоя любов так і помре, не принісши тобі насолоди... Багато поетів, письменників та й не тільки намагались вилити свої почуття в ліричних описах. Не думаю, що їхня любов була слабкою. Слабак той, хто не відкриє своїх почуттів! Але слова пусті без учинків, які їх підтверджують...

Любов – це чисте почуття

 Любов наповнює нас солодким нектаром життя.

Любов - це почуття, яке часто не є підкорене нашому розумові!

Любов - це те що ми відчуваємо серцем і всім своїм єством! А слова є чимось земним і ними почуття, як би не хотів описати, не можна!

Любов - це дим, що в’ється від зітхання;

В очах коханців - це вогонь бажання.

Коли ж закохані в тривозі, в горі -

Сльозами можуть затопити й море.

Безумство мудре – ось що є любов,

Воно отруює й зціляє кров.

Любов - чисте почуття, як мені здається... а те, що стосується притуляння животиками, я б відніс до пристрасті...

На жаль буває таке в житті, що як би ти не висловлював свої почуття, які би ти вчинки не робив заради коханої (хоч би й смерті в очі дивився), вона все одно тебе не розуміє. Тоді здається світ не милий і руки опускаються самі по собі, хочеться покінчити з життям. І тоді ,насправді ,людина сильна духом, коли зуміє  це пережити…

Коли вибираєш дівчину ти маєш вибрати таку, яка б була вища за тебе,щоб ти міг тягнутись до її висот, а не опускатись нище! Якщо ж вона буде занадто приземлена, то вигадай її небесною і вона стане такою для тебе!

 Кохання робить людей кращими

В першу чергу потрібно любити себе, якщо ти себе не любиш,  то як кохана людина може звернути на тебе увагу і полюбити ? Але навіть у крайньому випадку найголовніше, що у твоєї коханої усе гаразд. Потрібно поборотись із собою, щоб важкість нерозділеного кохання не перетворила тебе в джерело негативу і унилості... а такі люди зазвичай нікому не подобаються... Головне знайти достойну ціль, сконцентруватись і йти до неї, внести побільше позитиву в своє життя, і тоді до тебе потягнуться люди і файні дівчата у тому числі.

Можна прожити все життя з коханою людиною, але так і не взнати що таке кохання...

"В цьому світі потрібно жити за ради кохання..."

.... Любов.... якась вона незрозуміла. Ніби і любиш людину, все їй віддаєш, а тут раз - і тобі плюють в душу.

А інша людина чуть не молиться на тебе, але ти до неї нічого не відчуваєш....

Все це дуже дивно.....

Та  висновок один: треба шукати золоту середину......

•••••

Я не знаю чи кохання прекрасне почуття, але коли я закоханий, то я не сказав би що я щасливий. Маю на увазі те, що в весь час, коли я не з коханою, то я просто мучусь, мені дуже погано, а так склалося, що ми рідко бачимося.

І виходить, що по ідеї, у мене більше неприємного ніж приємного від кохання. Але не сперечаюся, кохання це ЩОСЬ.

Любов

Однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом усього життя, і особливо в молодості, є любов.

Любов — це істинне морально-естетичне почуття, яке базується на емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії, що виражається у цілеспрямованій прихильності до предмета любові, у безкорисливому і самовідданому прагненні до нього.

Поняття любові в етиці багатозначне. Це любов до Бога, ідеї, людини, справи (професії), батьківщини, народу, материнська й батьківська любов до дітей, дитяча любов до батьків, кохання між чоловіком і жінкою — тобто любов має найрізноманітніші форми і способи виявлення. Специфічний зміст любові складають вибірковість, самовідданість, духовна близькість і висока емоційно-духовна напруга, ідеалізація предмета любові, потреба у з’єднанні з ним, взаємопроникнення, здатність  загостреного сприйняття навколишнього світу. Любовні стосунки за своєю природою вибіркові й самоцінні. Почуття любові виявляється у найрізноманітніших людських стосунках.

Любов — одна з фундаментальних властивостей людського існування. На думку багатьох мислителів, це феномен, в якому найадекватніше виявляється боголюдська сутність особистості. Вона є найважливішою складовою людського духу. Любов не має жодних зовнішніх причин для свого існування, не має критеріїв вибору. Як і всі фундаментальні вираження людського буття, вона є таємницею.

Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почуттів і стосунків, вона постійно розвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставлення людини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягом багатовікової історії людства.

Моральна цінність любові полягає у її здатності мобілізувати всі сили особистості, збуджувати в ній творчу енергію, створювати і формувати людину і людське в ній. Вона — основа шлюбно-сімейних стосунків. Це величезна сила, яка може бути творчою і викликати до життя глибинний, прихований потенціал, душевну щедрість. Хоча не виключається і її руйнівний характер. Вона може спричинити моральне піднесення, облагороджування особистості, надавати особливого сенсу існуванню конкретної людини, а також відчуття щастя, повноти життя, що у поєднанні з почуттям обов’язку, совісті, відповідальності, альтруїзму утворює основу морального світогляду. Під її впливом може змінюватися вся система цінностей. Вона також може призводити й до морального падіння. Все залежить від моральної зрілості, моральної культури людини, ступеня її особистісного розвитку. Моральне в любові виражає багатство й красу людських почуттів, пронизує багатоманітні зв’язки людини з суспільством, іншими людьми. З поняттям любові пов’язується уявлення про щасливе людське життя, про багатство духовного світу людини. Вона є показником людської культури.

З усіх різноманітних виявів любові юнацтво більш за все хвилює кохання чоловіка і жінки (індивідуальна статева любов). Так, як і дружба, любов відзначається високим рівнем вибірковості й інтимності, близькості, прихильності й потягу, граничною емоційністю, інтелектуальною і вольовою напругою у стосунках між закоханими. Важливою особливістю кохання (індивідуальної статевої любові) є єдність фізичного потягу, естетичного й морального переживання, насолоди. Як оповідає давньоіндійський трактат «Гілки персика»: «Три джерела мають людські потяги: душа, розум і тіло. Потяг душ породжує дружбу. Потяг розуму породжує повагу. Потяг тіла породжує бажання. Поєднання цих трьох потягів породжує любов». Аналізуючи феномен статевої любові, можна виділити дві її сторони: внутрішньо-психологічну — як здатність емоційно сприймати і переживати почуття любові, і зовнішньо-соціальну — реальні стосунки, що виникають між закоханими. У житті обидві ці сторони діалектично взаємопов’язані.

Інтенсивність і глибина кохання залежить від здатності до кохання, а не від предмета кохання. Любов визначається не обсягом почуттєвого досвіду, який завжди випадковий, а розвиненістю особистісних рис закоханих. Індивідуально-психологічні особливості особистості, ступінь розвинутості емоційно-почуттєвої сфери дозволяють говорити про більшу чи меншу потенційну обдарованість у коханні. Вступаючи у реальні стосунки з обранцем, закоханий привносить у них наявний у нього соціальний досвід, досвід переживань. Це й визначає індивідуальну здатність кохати.

 В. Маяковський з цього приводу говорив: «Есть любовь, есть любовишка и любовище». Якщо розум перемагає — отже не він сильний, а почуття слабке. Любов не пояснюється психофізіологічними умовами тоді, коли піднімається вище своєї природної стихії. «Істинна сутність кохання, — за висловом Гегеля, — полягає в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе в іншому «Я» і, однак, у цьому ж зникненні й забутті вперше знайти самого себе і володіти самим собою. Справжнє, велике кохання індивідуальне, неповторне, у чомусь трагічне, воно не залишає місця егоїзму, «ламає» станові й інші межі, піднімається вище встановлених стосунків.

Історія людства й література, як дзеркало життя, зберегли імена закоханих, які залишилися на віки: Абеляр та Елоїза, Тристан та Ізольда, Ромео і Джульетта, Поль і Віргінія, Луїза і Фердинанд, Манон Леско і кавалер де Грісс та інші.

Сучасна індивідуальна статева любов — результат тривалого історичного розвитку. Первісне суспільство не знало такої любові. Щоб тваринний інстинкт продовження роду набув людської форми вищої духовної потреби, потрібні тисячоліття.

Перша нерозвинена форма індивідуальної статевої любові, в якій переважав фізичний потяг, пов’язується з так званою пастушою любов’ю, що виникає у середовищі рабів, які не залежали ні від власності, ні від влади, ні від соціального статусу. Давньогрецькі письменники Харитон, Лонг, Геліодор та інші оспівували кохання, його торжество і вірність йому, підкреслювали його незалежність. Якщо почуття кохання виникало між вільними і заможними громадянами, то тільки як порушення подружньої вірності (див. напр. І. Єфремов «Таїс Афінська»).

Наступна вища форма статевого потягу — вільна лицарська любов, яка на всіх вітрилах летіла до порушення подружньої вірності, оскільки шлюби між кріпосними бралися з волі феодала, а не за індивідуальним вибором. Представники вищих верств розглядали шлюб, як засіб закріплення своєї політичної, економічної могутності чи добробуту. Феодальне суспільство визнавало лише любов до Бога, а шлюби бралися за обов’язком, примусом, або з розрахунку. Лицарська любов за своїм характером була вільною, романтичною, позашлюбною. У ній домінувало емоційно-духовне ставлення до жінки свого чи вищого кола.

Давньогрецька міфологія оповідає, що спочатку на землі були люди трьох статей: чоловіки, жінки й андрогіни, які поєднували в собі кращі ознаки перших двох. Вони були фізично сильні й хотіли заволодіти Олімпом. Тому Зевс наслав на них страшну кару — розсік кожного на дві половини і розкидав по всьому світу. Відтоді вони шукають одне одного для відновлення колишньої повноти і могутності. Коли якась половина зустрічає свою другу половину, їх охоплює таке дивне почуття прив’язаності й близькості, що вони не хочуть розлучатися. Ерос і є прагнення розкиданих половинок знайти одна одну заради поновлення цілісності. Це жага цілісності, єднання закоханих пар на основі їх незборимого потягу.

Людство прагнуло у своїх невпинних пошуках визначити, з’ясувати сенс любові (кохання). Любов у її справжньому значенні завжди є прагненням до гармонії між закоханими, гармонії розуму, серця і тіла, духовного (морально-людського ідеалу) і його реального тілесного втілення. По-іншому — це єдність еросу, агапе і сексу. Про сенс кохання можна судити за прийнятим у конкретно-історичному суспільстві способом кристалізації переживань людини і ритуалізації її поведінки. У межах однієї епохи і навіть однієї культури зрілість і специфічність переживання кохання знаходяться у залежності від віку закоханих і статевої субкультури.

Ринкові відносини формували примітивно-фізіологічне ставлення до жінки, і нерідко любов ототожнювалася з сексуальною насолодою, «суто м’язовим задоволенням». У період соціальних трансформацій нерідко інтимні стосунки між чоловіком і жінкою зводилися лише до задоволення фізіологічних потреб. У такі періоди поширювалися теорії «соціалізації жінок», «крилатого» і «безкрилого» еросу, «склянки води», «пробного шлюбу» тощо, в яких уявлення про любов примі-тизувалися, а жінка розглядалася як «служниця громадського любострастя».

Поява любові як морально-естетичного почуття, визнання, соціальної і моральної цінності любовних стосунків, пов’язане з гуманізацією суспільних відносин, зростанням моральної й естетичної культури людини, естетизацією статевого потягу. Складність любовного почуття визначається тим, що у ньому, як у фокусі, переплітаються протилежності біологічного і духовного, особистісного й соціального, інтимного й загально-значимого. Усунення суперечностей між протилежностями у кожному конкретному випадку може призвести до абсолютизації на індивідуальному рівні якоїсь із сторін. У зв’язку з цим давні греки розрізняли типи любові або її фази: «ерос» — стихійна жага володіння коханою істотою, любов-пристрасть, яка не залишає місця жалості, милості; «філія» — любов-дружба, прихильність одного індивіда до іншого, обумовлена соціальними зв’язками й індивідуальним вибором; «сторге» — любов-прихильність, прив’язаність, особливо сімейна; «модус»— любов-гра, яка не відзначається глибиною почуттів; «агапе— ніжна любов-самовідданість, жертовна, милосердна, яка виражається у прагненні закоханого розчинитися у коханому.

Дослідники виділяють низки типів любовної культури, в яких відображаються станово-класові й етно-культурні особливості. Романтичний тип любовної культури пов’язується з натхненною любов’ю середньовічного лицаря до дами свого кола. Ця любов, як правило, жертовна, публічно маніфестована, позашлюбна.

Залицяння до жінки свого стану, оспівування своєї любові до неї, публічне визнання свого почуття було невід’ємною частиною лицарського етосу, кодексу честі лицаря. Романські народи вважаються спадкоємцями цього публічного (романтичного) кохання, яке палко переживається на людях.

Прагматичний, або американський, тип любовної культури склався на іншому історичному фоні, його базовими критеріями є корисність і фундаментальний прагматизм. Для доброчесного буржуа любовна пристрасть через її некерованість повинна бути виключена з центральних життєвих цінностей. Тому любовне почуття, як правило, зводиться у цьому типі до сексуального задоволення. Не випадково саме з періодом розквіту класичного капіталізму збігається найвищий «сплеск» проституції.

Якщо у прагматичному типі акцентуються раціональні, практичні міркування (задоволення сексуального потягу, необхідного для здоров’я, продовження роду, стабільності шлюбу тощо), то у слов’янському типі любовної культури домінує моральна своєрідність — інтимність, глибинне співпереживання, що виключає публічну маніфестацію любовних стосунків. У межах цієї інтимної культури сексуальний зв’язок закоханих не асоціюється з моральним падінням. Просто фізичні взаємозв’язки у будь-якій формі (поцілунки, пестощі, обійми тощо) не призначені для сторонніх очей. Тут домінує цінність почуття, яке не залежить від соціальних умов, свобода і правдивість.

Мабуть, існують й інші типи любовної культури, особливо в межах східної цивілізації. Розвиток світової культури, взаємодія, взаємопроникнення, взаємозбагачення культур створюють умови для формування нових типів любовної культури.

Отже, духовність, вибірковість, взаємність, тривалість й інтенсивність — суттєві ознаки людського почуття любові (кохання). Життя виробило загальні моральні вимоги в коханні. Найважливішими з них є такі: ставитися до кохання, як до великої моральної цінності, яка возвеличує людину і рівень розвитку якої є показником багатства особистості; бачити в коханому друга і розуміти, що без дружби, не може бути справжнього кохання; бути вимогливим до себе, прагнути бути гідним кохання, чуйним, щирим і уважним до коханого; знати, що прагнення закоханих до шлюбу є найважливішою вимогою кохання, яке по-справжньому може виявитися у шлюбно-сімейних стосунках.

•••••

Якщо ви хочете знайти шлях до серця своєї коханої людини, вам необхідно:

- бути завжди добрим, терплячим, уважним до своєї коханої людини; виявляти їй свою турботу;

- цікавитися її проблемами і намагатися вирішувати їх разом;

- регулярно дарувати їй квіти, якісь цікаві подарунки тощо;

- завжди намагатися здивувати свою кохану людину чимось новим;

- просто кохати її.

•••••

Я так думаю

Любов – це щось таке, що кожен з нас принаймні один раз відчуває у своєму житті. Існує надзвичайно багато визначень слова “любов”, та  кожен розуміє його по-своєму.

На мою думку, коли ти любиш когось, то завжди піклуєшся про цих людей, дбаєш про їхній добробут. Всі їхні турботи, болі, різні фізичні та емоційні проблеми стають твоїми.

А коли ти закоханий, то настільки переповнюєшся турботою про свою кохану людину, що життя вже без неї  здається неповноцінним.  Це справді прекрасне почуття, любов неможливо пояснити словами. Але що може бути більш прекрасним, ніж коли ти закоханий і знаєш, що кохають тебе?

Любов – це дружба між двома серцями, в нашому щоденному житті ми любимо батьків, друзів, дітей, дружину і наших домашніх улюбленців - тварин. Любов не проходить. “…Але якщо проходить, то це не справжня любов” (В. Шекспір)

Про любов можна говорити багато, вона окрилює, надихає, додає сил. Лише любов спроможна зробити неможливе. Вона ніколи не зрадить.

Проте любов - це не лише висока поезія, але й велика відповідальність вчасно підставити плече, розділити біль і радість.  Любов живе передусім єднанням двох сердець. Та навіть нещаслива любов осяває душу, щемить солодким болем-спогадом...

Вірші  про любов

Любов промчить над зламаним життям

Спини мене, отямся і отям,

Така любов буває раз в ніколи,

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами,

Спини ж мене спини і схамени,

Ще поки можу думати востаннє.

Ще поки можу, але вже не можу,

Настала черга й на мою зорю,

Чи біля тебе душу відморожу,

Чи біля тебе полум’ям згорю.

Леся Гаврищак

 Любов сьогодні вийшла з берегів

Любов сьогодні вийшла з берегів,

Пройти по лезу бритви захотіла.

Я ставив дамби і в’язав плоти,

Вона їх підминала і трощила.

Здирала сніг, кусала трепет губ,

Крізь хащі рук вривалася у тіло.

Гаряча магма забивала дух,

До горла підступала і топила.

Не чула ні порад, ні засторог,

Ні клятв у вірності, ні слів пощади.

Вона була, як божевільний Бог,

Який зійшов у пекло раю ради.

Цілунком душу випекла до тла,

І в тій пустелі раптом обімліла.

Коли вертала знов до джерела -

Дорогу хвилерізи заступили.

Моя любов, мов Тихий океан –

Така безмежна і така велична.

Ти ж, мов той вітер, здіймеш ураган

І вдаль майнеш -не встигну, не покличу.

Я хвилями пройду по берегах,

Залишу на пісках свою надію,

Знайду тебе у будь-яких світах,

Та в інших океанах не посмію.

Ліна Костенко

Осінній день березами почавсь.

Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь мій час.

Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на “ви”.

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи.

Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.

Андрей Силенко

Моє ім"я у серці твоєму - зернина,

Ти полюбиш тремтливо, мов ніжна дитина,

Огорнеться самотність чорнявим волоссям,

Ніби втомлене поле - достиглим колоссям,

І ми будемо перли, янтар та смарагди

У цілунках вечірніх до ранку шукати...

Всесині очі, я - один,

Всесині очі, я - один,

Чому не дивитесь на мене?

Кількох секунд, кількох хвилин

Благав молитвою у тебе...

Як берег хвилю обійма,

Чи так Любов колись набуду?

Прийди, як квітами весна,

Помилуй поглядом без суду...

Правду ж кажуть, любов може змінити людину до невпізнання... особливо, якщо це любов жінки.

 Г. Чубай

Коли до губ твоїх лишається півподиху

Коли до губ твоїх лишається півподиху,

Коли до губ твоїх лишається півкроку –

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

Той шепіт мою тишу синьо крає!

І забуваю я, що вмію дихати

І що ходити вмію, забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається

І впевненість мою кудись відмає.

Не ступленим півкроку залишається,

Півподиху у горлі застрягає.

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко...

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.

Дмитро Луценко

Коли ти зі мною

Коли ти зі мною, які в тебе очі!

Розумні і добрі, вони – як джерела для мене в житті …

Коли ти зі мною –  всміхається веснами обрій,

І так мені легко  долати дороги круті .

Які в тебе руки! Співучі, мов струни, 

уміють голубить і приворожить…

Коли ти зі мною –  рожевію спалахом юним,

і так мені легко  на світі любити і жить.

Яке в тебе серце!

В тривогах і болях  ласкаве й чутливе, мов ніжне дитя.

Коли ти зі мною -  здається багатшою доля,

І так мені легко іти по дорогах життя.

Усе любов’ю зміряне до дна.

Усе любов’ю зміряне до дна.

Любов прийшла до нас тоді зненацька,

осінній гай палав у багрецях.

Мов дві зорі, навік пора юнацька

з’єднала наші долі і серця.

Хто любить, той не знає супокою,

ти ж інколи буваєш і крута.

Я все одно люблю тебе такою,

як в ті вогненні пам’ятні літа.

Люблю за те , що радість і тривогу

зі мною ділиш порівну в путі.

А ще за ту нехитру допомогу,

яку приносиш ти мені в житті.

Долаєм шлях ми не мандрівниками,

яких випадок лиш на вечір звів,

а злитими серцями і думками

в одне співуче море почуттів.

Я захмелів…

Я захмелів, хоч і не пив вина,

Прийди мерщій, прийди в моє безсоння,

Душі твоєї щедра глибина,

Проміниться любов’ю, як осоння.

Ти принеси мені у серці первоцвіт

Мого лиш незрадливого кохання,

Як вогники безповоротніх літ,

Скрізь всі вітри, скрізь всі випробування.

……………………………………………….

Я захмелів, хоч і не пив вина,

Мене п’янить твого кохання грона.

Твою я ніжність випив би до дна,

Але вона, як і життя бездонна.

Любов Вірна

Тобі вклоняюсь, Любове!

Буде в світі сонячно, чи буряно,

А чи небо хмариться грозово.

Ми в твоєму рабстві вічно будемо,

Ти - вершина всіх висот, Любове.

Часом по-весняному уквітчана,

Часом неприступна і льодова.

Та до тебе, спішимо одвічно ми,

Всіх висот вершина ти, Любове.

Це - тобі, і серця стук прискорений,

І пісні, в яких високе слово…

Ніби все давно переговорено,

Все до ніг покладено Любові,

Та ясниш ти світ кришталю гранями,

Вічно юна й недосяжна знову.

Зорями всміхаєшся нам ранніми,

Маниш в світ непізнаний, Любове.

Буде світ притишений чи збурений,

Не скінчиться ця прекрасна мова…

Ми в твоєму рабстві вічно будемо,

Господине наших душ, Любове!

Тетяна Силенко

Травневе кохання

Ой, кому то вітер коси розпліта?

Кого пустотливий палко пригорта?

У травневі ночі, молоді літа

Кого він цілує жадібно в уста?

Бачили їх зорі, та вони мовчать,

Бо вони закоханим люблять потурать.

Від усіх сховала ніченька ясна,

З ким кохався вітер, так ніхто й не зна.

Ой, ти, вітер, вітер, знявся й полетів,

Та назавжди спогад весняний лишив

Про чарівні ночі, солов'їний спів,

Про того, хто з серденька те кохання пив.

Любов Єрьомичева

Моє чуття

Коли любові світло у мені,

Торкаюсь я неначе серця струн,

Я не лишаю душу у вогні,

Але тону у водоспаді дум.

Коли буяє радість у мені,

Я відчуваю музику небес,

І свіжість трав, що сходять навесні,

І серця спів, неначе хвилі сплеск.

Коли печаль застигне у мені,

То на очах з'являється сльоза,

І лиш дощі насняться уві сні,

А за вікном завжди гримить гроза.

Моє чуття - то дзеркало у світ,

Нехай воно не завжди і прозоре,

Але сльоза чи радість - наче слід,

Бо все життя бурхливе, наче море.

••••

Коли шукаєш ти любов, вона чомусь не йде

І жодна з тисячі доріг до неї не веде.

Коли ж, забувши про усе, пірнеш в турботи дня,

Вона нечутно так прийде,  неначе кошеня…

Любов. Осягнення любові... досягнення? Чи навпаки??

Це наче сонця теплий промінь торкнеться сонної щоки.

Дарунок долі? Покарання? Це зла чи добра гра богів?

Це насолода чи страждання? Виходить серце з берегів...

Будьте чисті серцем і ЛЮБОВ завітає до Вас.

Великі і мудрі про любов...

 Лопе де Вега „Любов, гроші та турботи приховати неможливо”;

“Коли кохаємо, ми втрачаємо зір.”

Т. Герен „Любиш не того, з ким лягаєш у ліжко, а того, з ким прокидаєшся”;

 Ж. Б. Мольєр „З усіх вічних речей тривалість любові – найменша”;

 М. Сапфір „Закохавшись, втрачаєш розум, одружившись, помічаєш його втрату”;

 Марціал „Не можу жити ні з тобою , ні без тебе”;

 П. Буаст „В любові, як і в природі, перші холоди найвідчутніші”;

 Готе „Та хіба любов має що-небудь спільне з розумом!”;

 П. Пуаст „Перед тим, як присягатися жінці не любити нікого, крім неї, слід було б побачити усіх жінок або ж бачити лише її одну”;

 Г. Л. Менкен „Любов – це хибна думка, ніби одна жінка чимось відрізняється від іншої”;

Омар Хайям „Краще бути одному, ніж з ким попало” ;

 А. Хічкок „Я завжди казав, що жінка повинна бути як добрий фільм жахів: чим більше місця залишається для уяви, тим краще”.

 Оноре Де Бальзак

- Ідеальна краса, найчарівніша зовнішність нічого не варті, якщо ними ніхто не захоплюється.

- Кохання звично надає перевагу контрастам.

- Кохання – єдина пристрасть, що не визнає ні минулого, ні майбутнього.

-  Скупе кохання ніколи не буває справжнім.

- Справжнє кохання, як відомо, безжалісне.

-  Чоловіча вірність може набриднути, жіноча – ніколи.

ЛЕСЯ   УКРАЇНКА

Кохання – як вода – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.

 Нічка тиха і темна була,

Я стояла, мій друже, з тобою;

Я дивилась на тебе з журбою,

Нічка тиха і темна була…

"Нічка тиха і темна була…", 1893.

Я цілуватиму вустонька гожі,

щоб загорілись,

щоб зашарілись,

наче ті квітоньки з дикої рожі!

"Лісова пісня", 1911.

Іван Франко

Бо жіноче серце любить

Вічно того, хто нас губить,

Навіть вдячності не жде.

                          "Лис Микита", 1890.

Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,

Небезпечне оружжя – жіноча краса.

                             "Притча про красу", 1898.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, –

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає щастя молодого,

Бажаного, страшного того Гріха!

                                                     "Чого являєшся мені…", 1896

Я не тебе люблю, о ні,

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні

Відмалечку лелію.

                                 "Я не тебе люблю, о ні.”

Тарас Шевченко

Ти багатая.

І вродливая,

Та не маю собі пари,

Безталанная.

                             "І багата я…", 1848

Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі,

Нащо літа молодії,

Веселі дівочі?

"Думка"("Нащо мені чорні брови…"), 1838.

Олександр Олесь

Співають, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

Цілуй, цілуй, цілуй її –

Знов молодість не буде!

                         "Чари ночі", 1904.

Богдан-Ігор Антонич

І, відділившись від юрби,

загорнемося в хутро ночі.

Хай два серця – два голуби

співзвучно й тужно затріпочуть.

                             "Два серця", 1935.

Палає ніч пташиним співом.

Хто ж, люба, ложе нам постелить?

Дивись, як сяє мерехтливо

У вікна місяць – чару келих.

                                                       "Весільна ніч", 1935.

Послухай: б'є весільний бубон

і клени клоняться, мов пави.

В твоє волосся, моя люба,

заплівся місяць кучерявий.

                                                      "Весільна ніч", 1935.

Павло Тичина

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

                     "Ви знаєте, як липа шелестить… ", 1911.

Десь на дні мого серця

Заплела дивну казку любов.

                                 "Десь на дні мого серця…", 1914.

Маркіян Шашкевич

Із-за гори, із-за ліса

Вітрець повіває;

Скажи, скажи, тихий вітре,

Як ся мила має?

                          "Туга за милою", 1837.

Іван Вагилевич

Заведу тя, мій миленький,

В тую світличеньку,

Обійму тя, поцілую,

Пригорну к серденьку.

                   "Жулин і Калина", 1837.

 Уляна Кравченко

Любиш чи не любиш,

Се мені байдуже!

Ввік я вірна буду,

Мій сердечний друже.

                     "Любиш чи не любиш…", 1925

Олег Зуєвський

Малюнком не назвеш її краси,

Бо сніг розтанув, а вона, як мрія:

Кладе вінок на щедрий сплет коси

І зором воскрешати світ уміє.

                                       "Отут їі…", 1958.

Богдан Кравців

Моя!.. Й немає слів – слова в полоні,

Коли душа горить, діждавшись жнива.

Цілує жниці стиглі груди нива,

Пестить колоссям, мов ніжні долоні.

                                                        "Три сонети", 1930.

Пантелеймон Куліш,

Нема ліпшого на небі

Над зорю в погоду, –

Нема кращого на світі

Над дівочу вроду.

                        "Настуся", 1861.

Твої чари, дівчинонько,

Я по людях знаю;

Тому щастю, тому раю

Віри не діймаю.             

                      "Гульвіса", 1861

Ігор Калинець

Озиваєшся, скрипко, тіла свого повнотонням,

у пісні пристрасті шал і чистості жаль.

Раптом ця ніч, це одкровення червоне,

коли приходить кохання великий скрипаль.

                                               "Музика", 1968.

Максим Рильський

Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

Ти мене, кохана, проведеш до поля,

Я піду – і, може, більше не прийду.

                                                     "Яблука доспіли, яблука червоні!", 1918.

Олена Теліга

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті

Для крику і для мовчань –

Уста рішучі, як вистріл,

Тверді, як лезо меча.

                               "Згашу полум'яне.."

Богдан Рубчак

Заблукався в коханім обличчі,

як в дивнім краю:

в краєвиді його таємничім

себе шукаю.

                          "Пісня для Мар'яни", 1967.

Марина Приходько

Пахуче й густо поростають ночі,

Горять вогнем незайманим уста,

Душа, недавно дика і пуста,

Знов жити і любити хоче.

                    "Пахуче й густо поростають ночі…", 1967.

Степан Руданський

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі…

Повій, вітре, з полуночі!

                                                       "Повій, вітре, на Вкраїну", 1856.

Юрій Коломиєць

Ми вдвох, колись, гасили сонце

і поцілунками в далеку праніч засвічували зорі.

                                               “Лесі”,1968.

Василь Щурат

Про душу не мов мені, мила,

Подай коралеві уста,

Рам'ям обвинись щосила,

Красуне, сміхуне пуста.

Я в душу красуні не вірю,

Я вірю в красуні уста!

                         "Про душу не мов мені, мила”.

Юрій Клен

Та знай: з усіх "сьогодні" і "тепер"

лиш сила таємничої любові

тебе несе до вічних стратосфер.

                             "Попіл імперій", 1946

•••••

Лишись чужим, щоб я тебе не чула,

Щоб не торкалась, плачучи, руки,

Щоб я в очах похмурих не тонула,

Щоб я тебе забула, на віки!

•••••

Вертай коня, козаченьку,

Вже не знайдеш домівоньку.

Ні домівки, ні родини,

Ані вірної дружини.

                       Історична пісня.

Жили ми з тобою, як голубів пара, –

Тепер розійшлися, як чорная хмара.

                                                     Лірично-побутова пісня

Зелененький барвіночку, стелися низенько, –

А ти, милий, чорнобривий, присунься близенько.

Зелененький барвіночку, стелися ще нижче, –

А ти, милий, чорнобривий, присунься ще ближче.

                                     Народна пісня

 Ой не світи, місяченьку, не світи нікому –

Тільки світи миленькому, як іде додому –

Світи йому ранесенько та й розганяй хмари

А як же він іншу має, то зайди за хмари.

                                       Лірично-побутова пісня

Сонце низенько, вечір близенько –

Вийди до мене, моє серденько!

Ой вийди, вийди та не барися, -

Моє серденько розвеселиться.

                                               Лірично-побутова пісня

Коли згорять усі вулкани, і зникне із лиця земля. Коли на небі зір не стане, тоді тебе забуду я .

•••••

В мріях і снах моїх, ти - промінь зорі, в сірих снігах, в смутку шляхів моїх.

 •••••

Кохати – значить безупинно боротися з тисячами перешкод у нас самих і навколо нас.

•••••

Кохати – значить разом дивитися в одному напрямку? Можливо, але лише, якщо дивляться не в телевізор.

•••••

-  Hеправда завжди руйнує кохання!  Сартаков.

-  Бажання зробити швидкоплинне вічним – це і є кохання.  де ла Серна.

-  Без суперечок недовго триває кохання.  Овідій.

- Безхарактерній людині, чорній змії, озброєному ворогу не можна довіряти, вчинків жінки слід боятися.  Індійський вислів.

- Будь – якій долі любов дає відсіч. Сервантес.

- Бути коханим – це більше, ніж бути багатим, бо бути коханим – значить бути щасливим. Тільє.

- В день такий цілим натхненням жить! Олена Теліга"Літо"

- В коханні можна доходити до всього: все пробачать – лише не звичку. Пришвін.

- Вершина мрії, Кохання – це ти. Йоганн Вольфганг Ґете.

 -   Володіння тим, що любиш, є радість більша, ніж сама любов. Марсель Пруст.

Єдиний спосіб полюбити щось – навіяти собі, що це можливо втратити. Ґільберт Честертон.

Ідеальна краса, найчарівніша зовнішність нічого не варті, якщо ними ніхто не захоплюється.  Оноре Бальзак.

 Франсуа де Лярошфуко.

 - Інколи легше стерпіти оману того, кого любиш, ніж почути від нього, всю правду

- Існують різні ліки від кохання, проте немає жодного надійного… Вибачають, доки кохають..

- Жодне вдавання не допоможе довго приховувати любов, коли вона є, або зображувати - коли її немає.

- Якщо судити про любов по звичайних її проявах, то вона більше схожа на ворожнечу, ніж на дружбу.

- Щира любов схожа на примару: всі про неї говорять, але мало хто її бачив.

- Коли жінка закохується вперше, вона любить свого коханця; надалі вона любить уже тільки любов.

- Вибачають, доки кохають.

- Жодні хитрощі не допоможуть нам довго приховувати кохання, коли воно є, як і вдавати це почуття, коли його немає.

-  Справжнє кохання схоже на привид: усі про нього говорять, але мало хто його бачив.

-  Кохання ніколи не вимагає, воно завжди віддає.

- Кохання страждає ніколи не шкодуючи при цьому й ніколи не намагаючись помститися за себе.

- Кохання одне, а підробок під нього – тисячі.

- Не всяка людина, що пізнала глибини свого розуму, пізнала глибини свого серця.

- Розум часто змовкає, коли говорить серце.

- Розлука зменшує помірне кохання і збільшує сильне, як вітер гасить свічку і роздмухує полум'я.

-  Розум більшості жінок служить не стільки для зміцнення їх розсудливості, скільки для виправдання їх нерозсудливості.

- Розум може підказати, чого слід уникати, і тільки серце підкаже, що слід робити. Жубер.

Більшість чоловіків вимагає від своїх дружин чеснот, яких вони самі не вартують. Лев Толстой.

Любов - це прагнення до безсмертного. Платон.

Любов це вибух почуттів. Це те, без чого ти не можеш жити… Знайомтесь, Джо Блек.

Любов - це те, що відбувається між двома людьми, які люблять одного. Роже Вайан.

Ревнощі часто не що інше, як неспокійне устремління до тиранії, перенесене в сферу любові. М.Пруст.

Легко сховати ненависть, важко сховати любов, ще важче сховати байдужість К.Берне.

Те серце не навчиться любити, яке втомилося ненавидіти. Н.Некрасов.

Хороша людина гідна любові. Антисфен.

Любов може змінити людину до невпізнанності. Теренцій.

У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол. К.Прутков.

Любов - найбільша перешкода в житті. А.Шопенгауер.

Любов - це прагнення до зближення, викликане видимістю краси. Зенон Китійський.

Добре висловлюєш тільки ту любов, яку не відчуваєш. А.Карр

Спершу любов, потім шлюб: спершу полум’я, потім дим. Н.Шамфор.

Відкидаючи любов, людина не тільки відкидає Бога, але й голосно кличе диявола. Авессалом Підводний.

Щоб пізнати людину, потрібно її полюбити. Л.Фейєрбах.

Умирає любов від утоми, а ховає її забуття. Ж.Лабрюєр.

У людини, закоханої в себе, є та перевага, що в неї мало суперників. М.Ліхтенберг.

Якщо людина не закохувалася до сорока років, то краще їй не закохуватися і після. Б.Шоу.

Люди здебільшого не стільки хочуть випробувати любов, скільки її вселити. Н.Шамфор.

Щоб любити людей, треба від них мало очікувати. К.Гельвецій.

Та хіба любов має що-небудь спільне з розумом? І.Ґете

Коли в житті немає любові, у ній немає й життя. Авессалом Підводний.

Якщо збираєтеся кого-небудь полюбити, навчіться спочатку прощати. А.В.Вампілов.

Чоловік, що розумно говорить про любов, не дуже любить. Ж.Санд.

Сумувати за тим кого любиш набагато легше, ніж жити з тим, кого ненавидиш. Ж.Лабрюєр.

По-справжньому згубна тільки любов до себе. Авессалом Підводний.

Життя влаштоване так по-диявольському мистецьки, що, не вміючи ненавидіти, неможливо щиро любити. М.Горький.

Жінка лише тоді вірить слову “люблю”, коли воно сказано тихо й просто. Я.Галан.

Тiльки любов може порятувати нас вiд смертi. Там, де закiнчується любов, починається безглуздя свiту. I я не думаю, що тодi на обрiї ще може бодай щось залишитися. Крiм порожнечi, звичайно. Вона вабить, вона кличе, вона притягує – як нам чинити опiр у цей постлюбовний час?”. “Перверзiя”  Ю. Андрухович.

Вміти сказати, як кохаєш, значить мало кохати. Петрарка.

Володіння тим, що любиш, є радість більша, ніж сама любов. Марсель Пруст.

Все може замінити кохання, йому ж взамін нема нічого і ніде. Петефі.

Всяке кохання справжнє і прекрасне по своєму, тільки б воно було в серці, а не в голові. Бєлінський.

Гарна жінка, виходячи заміж, обіцяє щастя, погана – чекає його.   Ключевський.

Головний ворог кохання – байдужість, а не ненависть. Льюїс.

Гримучі і очкові змії схожі на жінок: чим старіша і некрасивіша, тим вона безпечніша, і чим красивіша і молодша – тим отрута її згубніша. Брем.

Де розрахунок, там немає і тіні кохання. Нарєшний.

Де кохання – там і сльози.   Сайкаку.

Де кохання, там і Бог.   Лев Толстой

Для людини, що кохає, весь всесвіт зливається в коханій істоті.   Берне.

Досконала жінка є більш високий тип людини, ніж досконалий чоловік, але й щось значно рідкісніше. Фрідріх Ніцше.

Жени кохання хоч у двері, воно влетить у вікно. Козьма Прутков

Життя – квітка, кохання – мед з неї.   Гюго

З кохання не робили б божества, якби часто воно не творило чудес. Прево.

Завжди кохай.  Епікур.

Завжди продажна – куплена вірність. Сенека.

Закохані часто сумніваються в тому, у що найбільше вірять. Стендаль.

Закоханому невідомі недоліки коханої.   Фаррохі.

Закохатись не важко, важко в цьому зізнатись. Мюссе.

Закохатися з першого погляду – це ж скільки часу й коштів заощаджується!   Василь Момотюк

Зачаття проходить в акті насолоди, а народження – в муках.   Станіслав Єжи Лец.

Зрадити кохання може тільки той, кого кохають.   Войніч.

Зряче лише одне серце: найголовнішого очима не побачиш.   Антуан де Сент-Екзюпері.

Кожна людина носить в глибині свого "Я" маленьке кладовище, де поховані ті, кого вона кохала.   Ролан

Коли кохаємо, ми втрачаємо зір.   Лопе де Вега.

Коли тебе кохають, не сумніваєшся ні в чому.

Коли кохаєш сам, сумніваєшся у всьому. Колетт.

Коли чоловіки не поважно ставляться до жінки – це майже завжди свідчить, що вона першою забулась в своєму поводженні з ними.  Дідро.

Коли жінка обертається до тебе спиною, то похвали її спину – і жінка з тобою змириться.  Штеменгейм.

Коханню кожен вік підвладний. О.  Пушкін.

Коханню всі віки покірні.   О. Пушкін.

Коханню всього мало. Воно має щастя, а хоче раю, має рай – хоче неба.

О люблячі! Усе це є у вашому коханні. Зумійте тільки знайти. Віктор Марі Гюго.

Кохання – поезія і сонце життя. Бєлінський.

Кохання сильніше смерті і страху смерті.

– Тільки ним, тільки коханням тримається і рухається життя.   Тургенєв.

Кохання – найсильніше з усіх пристрастей, тому що воно одночасно опановує головою, серцем і тілом. Вольтер.

Кохання – як вогонь: без поживи гасне.   Лєрмонтов.

Кохання звично надає перевагу контрастам.   Оноре де Бальзак.

Кохання – солодка тиранія, тому що закоханий терпить її муки добровільно.   Бон.

Кохання не знає законів.   Боецій.

Кохання схоже до удачі: воно не терпить, щоб за ним ганялись. Готьє.

Кохання надихає на великі справи, і воно ж заважає їх здійснювати.   Дюма –син.

Кохання примушує повірити саме в те, в чому більше всього слід сумніватися.   Жеральді.

Кохання не має меж. Сайкаку.

Кохання знаходить радість в будь якій дурничці, якщо її поділяє з тобою близька людина.   Андре Моруа.

Кохання – це скарбниця щастя: чим більше вона дає, тим більше одержує.Мюллер.

Кохання – дика трава, а не садова рослина.   Ньєво.

Кохання – це жага невідомого, доведена до божевілля.   Петьє.

Кохання несумісне зі страхом. Публілій Сір.

Кохання може розквітнути лише коли воно вільне і спонтанне.   Рассел.

Кохання перебільшує. В цьому його сила – і його слабкість, джерело його ілюзій і розчарувань.

Кохання може змінити людину до невпізнанності.   Теренцій.

Кохання – це все, що у нас є, і це єдиний спосіб допомогти іншій людині.   Фрост.

Кохання входить в серце, б'є по кишені і виходить боком.   Ільф.

Кохання – єдина пристрасть, що не визнає ні минулого, ні майбутнього.

Оноре де Бальзак.

Кохання –найкраща косметика. Джина Лоллобріджида.

Кохання – найцікавіша й найбільш пробачна з усіх людських слабостей. Чарлз Діккенс.

Кохання – остання й найважча дитяча хвороба.

Кохання – справа тих, кому нема чого робити. Діоген.

Кохання – то не мистецтво, а наука й техніка. Марк Твен.

Кохання –це бажання жити.   Максим Горький.

Кохання –це все. І це все, що ми знаємо про нього. Емілі Дікенсон.

Кохання – це зубний біль у серці.   Видозмінений Генріх Гейне.

Кохання – це і є велике божевілля чоловіка й жінки. Пауло Коельо.

Кохання –це найбільш перевірений засіб подолати почуття сорому.

 Кохання –це свято уяви над інтелектом.   Генрі Луїс Менкен.

Кохання –це спроба чоловіка задовольнитися однією–єдиною жінкою.   Поль Жеральді.

Кохання –чудова квітка, але потрібна відвага, щоб підійти й зірвати його на краю жахливої прірви. Фредерік Стендаль.

Кохання вічне, змінюються лише закохані.   Мартін Керол.

Кохання для дозвільної людини –заняття, для воїна –розвага, для государя –підводний камінь.   Наполеон.

Кохання засноване на омані, ніби одна жінка відрізняється від іншої. Генрі Луїс Менкен.

Кохання не плямують дружбою. Кінець є кінець. Еріх Марія Ремарк.

Кохання, яке боїться перешкод,– не є коханням.   Голсуорсі.

Кохання, гроші і турботи приховати неможливо. Лопе де Вега.

Кохання, котре кожен день не відроджується, кожен день помирає.   Халіль Джебран.

Кохати – значить безупинно боротися з тисячами перешкод у нас самих і навколо нас.   Ануй.

Кохати – значить перестати порівнювати. Грассе.

Кохати – значить діяти. Гюго.

Кохати – божевілля, якщо тільки не кохаєш божевільне.   Ітьє.

Кохати – значить бути людиною.   Феєрбах.

Кохати –значить бачити диво, яке не бачать інші. Франсуа Моріак.

Кохати –значить перестати порівнювати. Бернар Грассе.

Кохати –значить разом дивитися в одному напрямку? Можливо, але лише, якщо дивляться не в телевізор.   Жильбер Сесброн.

Кохати – це не значить дивитися один на одного, кохати –значить разом дивитися в одному напрямку.   Антуан де Сент–Екзюпері.

Кохати –значить жити життям того, кого кохаєш. Лев Толстой.

Кохати –це значить боротися за кохану людину. Пришвін.

Краса жінки не повинна бути лише на те, викликувати любов...   Ольга Кобилянська

"Царівна", 1896.

Красива жінка сама себе стереже, некрасиву повинен стерегти чоловік.   Абхазьке прислів'я.

Краще втрачати розум від жінки, ніж без будь якої причини.   Критий.

Краще бути рабом у коханої, ніж вільним у не коханої.Ерік Берн.

Кращий спосіб зберегти кохання чоловіка – не виходити за нього заміж. Катрін Деньов

Літав на крилах кохання, поки вони не згоріли на домашньому вогнищі. Юрій Рибников.

Лицемірна любов гірше ненависті. Пліній.

Лише раб кохання байдужий до користі та інших вад.   Румі.

Лучче умерти, як з немилим жити.   Іван Котляревський.

"Наталка Полтавка", 1813.

Любив все людство, крім сусідів по квартирі.   Кроткий.

Любов – це простір і час, що стали доступними сприйняттю серця. Марсель Пруст.

Любов, яка не поновлюється щоденно, перетворюється в звичку, а та, в свою чергу,– в рабство.   Джебран.

Любовну рану зможе загоїти лише той, хто завдав її.   Публілій Сір.

Людина, в якої почуття дещо пошарпались, більше прагне подобатись, ніж кохати. Санд.

Людське серце не знає меж, людський розум – обмежений.   Рівароль.

Кохати –це значить боротися за кохану людину. Пришвін.

Кращий спосіб зберегти кохання чоловіка –не виходити за нього заміж.   Катрін Деньов.

Ми шукаємо розуміння, тому що шукаємо кохання, і ми шукаємо кохання, тому що кохаємо.   Марсель Пруст.

Мовчання – ось голос справжнього почуття.   Шарідан.

Можливо, кохання й, справді, хвороба, але, на жаль, не заразна.   Жарко Петан.

Моральність народів залежить від поваги до жінки.   Гумбольт.

Ніжність – це повітря кохання. Васільов.

Ніким не коханий, здається мені той, хто сам нікого не кохає.   Демокріт.

Ніколи не слід засуджувати тих, кого кохаєш. Справжня прихильність сліпа.

Ніяка зовнішня чарівність не може бути повною, якщо вона не осяяна внутрішньою красою.   Гюго.

Ніякої драми, нічого хвилюючого немає ні в чому, окрім людських взаємин.   Антуан де Сент–Екзюпері.

На початку кохання закохані говорять про майбутнє. В кінці – про минуле.

••••

Навіть найкрасивіша дівчина Франції може дати тільки те, що в неї є.

Французьке прислів'я.

Надто відверто виражене кохання рідко викликає взаємність.   Андре Моруа.

Надто солодкий плід нічого не каже борцю. Гіркий смак залишається в найсолодшій жінці.Фрідріх Ніцше.

Найбільша трагедія життя не в тому, що люди смертні, а в тому, що вони не вміють кохати. Моем.

Не стільки розум, скільки серце допомагає людині зближуватися з людьми і бути їм приємним.   Лабрюйер.

Не дивитись одне на одного, але дивитись в одному напрямі – ось що значить кохати.   Антуан де Сент–Екзюпері.

Не любити жінок –злочин. Любити –покарання.

••••

Немає нічого дивнішого кохання.   Сайкаку.

Немає нічого цікавішого, ніж розмова двох закоханих, які мовчать. Турньє.

Непростима гордість – не бажати бути зобов'язаним коханій людині своїм щастям.   Лессінг.

Нещаслива любов перетворює не раз людську вдачу до дна. Ольга Кобилянська

"Valse melancholique", 1898

Одружитись зовсім не важко, важко бути одруженим.   Унамуно.

Перевіряй все серцем.   Абай Кунанбаєв.

Перед коханням безсилі жах і морок смерті. Ібсен.

Пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов.   Микола Куліш.

"Патетична соната", 1931

По відношенню до тих, кого кохаєш, не слід бути завжди правим.   Ітьє.

Порушення любовних клятв безкарне.   Публілій Сір.

Поспішайте скоритися спокусі, доки вона від вас не віддалилася. Казанова.

Постійність – це прадавня мрія кохання.   Вовенарг.

Потреба чоловіка і жінки у взаємному спогляданні – вірна ознака кохання.   Васільов.

Прагнення подобатись ставить в залежність від судження; прагнення бути коханим звільняє від нього. Сталь.

Привчи свій розум до сумніву, а серце до терпіння. Ліхтенберг.

Рівність – найміцніша основа кохання. Лессінг.

Розум може підказати, чого слід уникати, і тільки серце підкаже, що слід робити. Жубер.

Самозакоханість в коханні схожа на особисту користь в дружбі.   Санд.

Серце жінки, в любові своїй зневажене зрадою, схоже на фортецю: захоплену, спустошену і покинуту.   Ірвінг.

Скупе кохання ніколи не буває справжнім.

Справжнє кохання, як відомо, безжалісне.    Оноре де Бальзак.

Справжнє кохання завжди робить нас кращими, яка б жінка його не збуджувала.   Дюма – син.

Справжня любов не знає міри і кордонів. Проперцій.

Та людина, яку ти любиш в мені, звичайно, краща за мене: я не такий. Але ти люби, і я постараюсь бути кращим за себе.   Пришвін.

 Та знай: з усіх "сьогодні" і "тепер"

лиш сила таємничої любові

тебе несе до вічних стратосфер.

                                        Юрій Клен

                               "Попіл імперій", 1946

Там, де у жінок не розвинуте почуття честі і гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків.   Сухомлинський.

Те, що так важко сказати, розповість віршами любов.   Овідій.

Те, що приправлене коханням, припаде до смаку будь-кому.   Плавт.

Той не жив повнокровним життям, хто не знав бідності, любові і війни.   О'Генрі.

Той, хто кохає, бачить серцем, а не очима. Башар ібн Бурд.

Той, хто кохає по-справжньому хоч одну людину, кохає весь світ.   Фром.

Треба бути трохи схожими, щоб розуміти одне одного, але й треба бути трохи різними, щоб одне одного кохати.   Жеральді.

У коханні головне – несподівано з?явитися й вчасно зникнути.   Теодор Драйзер.

У коханні немає переможців, є потерпілі.   Веселін Георгієв.

У коханні як у медицині: поганенький лікар утричі люб’язніший.   Вінцентій Стись.

Усе життя шукала принца на білому коні, а трапляються лише вершники без голови…

Усяка перешкода коханню тільки підсилює його. Вільям Шекспір.

Хто кохає сильно, говорить мало. Кастільоне.

Цілунок – покликання людини. Веєрт.

Цнотлива лише та, якої ніхто не домагався.   Овідій.

Чекай мене, і я вернусь. Симонов.

Чи будеш ти холодною, як крига, і чистою, як свіжий сніг – ти все–ж не обминеш наклепу. Шекспір.

Чим сильніший у людини характер, тим менше схильна вона до непостійності в коханні. Стендаль.

Чим красивіша жінка, тим вона повинна бути чеснішою, тому що тільки чесністю вона може протидіяти тій шкоді, яку здатна створити її краса. Лессінг.

Чоловік віддається коханню, жінка в коханні.   Аллерс.

Чоловік, що розумно говорить про кохання, не дуже закоханий. Жорж Санд.

Чоловіки, які не вибачають жінкам їх маленьких недоліків, ніколи не зможуть насолодитися їх великими чеснотами.   Джебран.

Чоловіча вірність може набриднути, жіноча – ніколи.   Оноре де Бальзак.

Шлях порятунку простий – достатньо лише кохати.   Св. Маргарита Картонська.

Щасливий, хто може дружину кохати як коханку, і нещасний, хто коханці дозволяє кохати себе, як чоловіка.   Ключевський.

Щире кохання виявляється в нещасті. Як вогник, воно тим яскравіше світить, чим темніше нічна імла.   Леонардо да Вінчі.

Що таке побої – це відомо, та що таке кохання – до цього ще ніхто не додумався.   Гейне.

Щоб моя коханка люба

І моя дружина

Не була, як інші, пані,

А була людина.

                      Василь Мова ."На балі", 1878.

Я кохаю й кохана. На жаль, це не та сама людина. Яніна Іпохорська.

Як споглянеш на дівоцьку вроду, то здасться тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нікого кращого.   Пантелеймон Куліш. "Орися", 1844.

Якби люди не любили ризикувати, вони б не любили.   Стас Янковський.

Якщо вже помилятись, то нехай це буде по велінню серця.   Байрон.

Якщо не кохаєш занадто, значить кохаєш недостатньо.   Дю Петьє.

Якщо кричить гордість, значить кохання мовчить.   Жерфо.

Якщо двоє кохають один одного, це не може закінчитися щасливо.   Ернест Хемінгуей.

Якщо кохання швидко проходить, значить –його не було. Веселін Георгієв.

 Якщо я не схожий на тебе, то цим не лише тебе не ображаю, а навпаки, збагачую тебе. Антуан де Сент–Екзюпері.

Якщо збираєтесь когось покохати, навчіться спочатку пробачати. Вампілов.

Якщо хочеш бути коханим, – кохай.   Сенека.

Якщо ти кохаєш, не викликаючи взаємності… то твоє кохання безсиле, і воно – нещастя.   Маркс.

Якщо знаєш за що кохаєш, то це не кохання.   Ремарк.

Якщо жінка не права, піди й попроси вибачення у неї.

Французьке прислів'я.

 Григорій Сковорода про любов

Все минає, але любов після всього зостається.

Любов… є джерело всього життя…

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

Любов ніяким чином не може бути вічною і міцною, якщо породжується тлінними речами, тобто багатством…

Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно того, як ворожість руйнує.

Хіба не мертвою є душа, позбавлена істинної любові.

Чисте серце перебуває в любові, а любов залишається в ньому ж.

Що дає основу? – Любов.

Що творить? – Любов.

Що зберігає? – Любов, любов.

Що дає насолоду? – Любов, любов, початок,середина  і кінець,альфа і омега.

Що може бути солодше за те, коли любити прагне тебе добра душа.

Я не люблю ніякого дару, якщо він не пов'язаний з любов’ю та доброзичливістю.

Я люблю тривожитися душею за благополуччя друзів, щоб коли-небудь зазнати також і втіхи… Бо що може бути приємнішим, ніж любов друга.